Суть судової суперечки звелася до того, що після смерті заповідача його родичі, з'ясувавши, що померлий за життя залишив заповіт, звернулися до суду з позовом до спадкоємця за заповітом, у якому просили визнати такий заповіт недійсним.

У позовній заяві позивач затверджував, що на момент складання заповіту заповідач не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними оскільки страждав психічно розладами, що є підставою для визнання заповіту недійсним.

У свою чергу, захищаючи інтереси клієнта, юристи ЮФ "АРТЕ" заперечували проти позову, наполягаючи на тому, що підстав для задоволення позову немає.

 

Справа розглядалася судом більше 4-х років. Під час розгляду справи були зібрані й залучені до матеріалів справи різні докази, такі як переписка померлого зі спадкоємцем за заповітом, медичні карти померлого; були опитані свідки як з боку позивача, так і з боку відповідача; до участі в справі залучався нотаріус, що посвідчував заповіт, в остаточному підсумку по справі було призначено й проведено посмертну судово-психіатричну експертизу.

В результаті, на основі аналізу зібраних у справі доказів, юристи ЮФ "АРТЕ" змогли переконати суд, що заповіт складений заповідачем, що був здатний розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Рішенням суду першої інстанції, що було залишено без змін судом апеляційної інстанції, позовні вимоги позивача про визнання заповіту недійсним залишені без задоволення.

Представництво інтересів позивача на всіх стадіях судового розгляду здійснював директор ЮФ "АРТЕ" Володимир Сморчков і юрист Ілля Никифоров.